Вони не бачилися пів життя,
І вже напевно постаріли.
Але в серцях їх іскорка горіла,
Любов колишня тішила й манила.
Не знаючи, що доля їм дарує шанс,
Вони зайшли до потягу одного.
А серце так тремтіло у грудях,
Ніхто не знав тоді від чого.
Нехай вже в косах срібна нить,
А на обличчі з павутиння візерунки.
Розлуки біль в душі щемить,
Як дивні квіти незабудки.
Тендітна жінка, що дивилась у вікно,
Була так схожа на колишні мрії.
Він в напівтемряві відчув її тепло
Й побачив очі сині-сині.
Слова тут зайві. Просто мовчки,
Мов кінострічку, переглянули життя.
Все не важливо...Мить кохання...
І вже не буде каяття.
Вуста зів'ялі знову оживились,
Відкрились, мов п'янка троянда.
Солодко-ніжні пелюстки манили...
Ти знов скуштуй мого кохання...
А він, знесилений від спраги,
Припав вустами...З джерела
Пив похапцем нектар любові.
П'янів... І знову пив до дна.
А потяг їм співав-співав
Мелодію шаленого кохання.
Хай час летить... А він кохав...
Пора... Настала мить прощання.
Знов розійшлися у світи.
Роз'їхались, блукаючи шляхами.
А зустріч та була як сон,
Як подарунок долі на прощання.
згадалась одна знайома історія..вони були одружені...але не бачились 50 років
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Такі ось зустрічі через роки, несуть якусь чарівність, казку, сон, незвідану силу, невичерпність почуттів. І потай, десь там, глибоко в душі у кожного з нас є, щось приховане І це щось, дає нам велику силу жити і виживати. Дякую, що читаєте.
Зоя Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доля-доля, у всіх вона різна.
У когось свята, а у когось і грішна.
Ми сили не маєм ту долю змінити,
Її нам Всевишній з народженням пише...(як цікаво прочитайте вірш Доля.)
Прекрасний вірш.
