Повіяло з дитинства чебрецем,
І спогади легкі лягли на груди,
Згадай сестричко,як із вітерцем
Наввипередки бігали усюди.
Дитинство тріпотіло нам крильми,
І безтурботно вабило удалеч,
Та з ним хотіли розпрощатись ми,
Турбот дорослого життя не знали.
А нині скроні вкрила сивина,
Немов роса на тих сріблястих травах,
І повінню спливли наші літа,
Лиш ехо від минулого зосталось.
Пожовкла пам'ять ще не стерла слід,
І чути дріботіння перших кроків….
Розтопим в серці нашім суму лід,
Пройдемо спогадом через багато років.
16.01.15
То нічого,що сивина,головне,що спогади залишилися прекрасні,отже час не пройшов даремно.У мене теж є сестра старша,я вдячна Богу,що маю її і за плечима у нас також прекрасні спогади,як ті квіти,що на вашій фотографії
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00