Це крик душі, який ніхто не чує,
І не тому, що завеликий світ,
Тому, що мало хто її відчує,
Бо душі всіх давно закутав лід.
А я без неї жити вже не можу,
Вона - це дихання, повітря, стан душі,
Прекрасна, ніжна, райдужна,вельможна,
Моє життя вписала у вірші.
Вона екстаз, найвижчий кайф у світі,
Вона нірвана, утопія, безодня,
Вона кофузфя, кантузія щомиті,
Але чомусь така сумна сьогодні.
Потік нестримний із емоцій-рим,
Із підсвідомості я думаю вже ними,
Єдина, що знімає з мене грим,
Одна гармонія у світі до нестрими.
Із нею легше крокувати мені долею,
Її колись довести зможу до пуття,
І хоч залишусь назавжди із нею зболеним,
Але поезя - навік моє життя!
23. 11. 2014