Твою оселю мирну гордий кинув
і рушив на нові шляхи жертовні,
щоб свіжі сили дух мій там поглинув –
для тебе вільні, буйні та гріховні.
Тебе останки скудні та убогі
мізерних насолод тут спокусили,
мене ж – майбутні світлі перемоги
і трепет вічно молодої сили.
Без дому – стріну бурю лиш ворожу,
та свято бережу всі заповіти.
До тебе більш вернутися не можу –
мене тепер не зможеш розуміти.
Спи, тихо спи, де забуття безмежне,
й прости мене за вістку запізнілу,
як чорна сонна скеля прибережна
свою прощає чайку білокрилу.
Димчо Дебелянов
Аз горд напусках твойта мирна стряха
Аз горд напусках твойта мирна стряха
и тръгнах в нови пътища световни,
че нови сили в моя дух изгряха -
за теб размирни, смели и греховни.
Теб блазнеха те къшеи оскъдни
на жалка корист жалките услади,
мен - светлината на победи бъдни
и трепета на сили вечно млади.
Без дом - аз срещам бурята с тревога,
но свято пазя своите скрижали.
И да се върна пак при теб не мога,
че ний едва ли бихме се разбрали.
Спи, тихо спи в забрава безметежна
и опрости ми, вест дочул за мене,
тъй както сънната скала прибрежна
на свойте чайки светло окрилени.