Заходить сонце за пустельній обрій Марса,
У миті часу оживає мертвий світ,
Тіней нестримна гра, безглуздості гримаса,
Війною йде на ще палаючий софіт.
Крихка межа між світлом миру й смертю,
Мов лезом біля горла зрадницька війна,
Навала лізе темна, наскрізь темна,
На теплі ще від сонця мідяні поля.
Венера з далеку, оберігаючи свій спокій,
Любити закликає світло тінь,
І перегукуючись із Юпітером та Сонцем,
Погрожує накласти спільний гнів.
Наївна гра байдужого зітхання,
Брехлива тінь обіцянки дає,
Але ж все лізе, лізе без вагання,
Лишень війною тінь із малечку живе.
Здалась Венера, тишком споглядає,
Юпітер набубнявів і сопе,
Лиш тільки Сонце, мов Спаситель, запалає,
І щезне тінь, сховається, і все...
