Уже давно, як ти не мій.
Моїм і не збирався бути.
А про взаємини не захотів і чути,
Бо визнавав лише надгордий статус свій.
А я не гордою була
І першою зробила крок.
Вогонь на себе прийняла,
Вчинивши справжній шок.
Не сумнівалась ні на мить
У тому, що вчинила.
І не щемить, і не болить,
І думки не змінила.
Зробила те, що праглося,
Не зрадила собі.
І доказала те тобі,
Що в почуття не гралася.
Усе скінчилось в одну мить –
Зробила і забула.
Сказала строго собі – цить!
Ти відповідь почула.
Зробила крок, тепер забудь.
Свого ти вже добилась.
Тобі розсудливість й не снилась.
Навчись розумницею буть.
Ото ж, розумна тепер стала
Та й на біду собі згадала
Те, що було давно, колись.
Не згадуй більше. Схаменись!
Не згадувать, забуть стараюсь
Через роки тихенько каюсь.
То й добре, що порозумілись.
Чому у снах це залишилось?
І час від часу та й згадаю:
Для чого? – думаю-гадаю.
Хто сни від мене ці відверне,
Бо те, що в них таке мізерне?
