-Дивись! Там стільки людей зібралося!
-Та це вчорашні вигадки,-дівчина сильніша притулилася до свого коханого.
-Ти віриш? Ти віриш в ці речі? Яхта відправилась в море, а жінка наздоганяла її! Вона йшла по хвилям! Та хтось впізнав її! Це...Колишня повія...
-Давай підійдемо ближче,-дівчина підвелась і потягнула свого коханого.
Мертва жінка лежала дуже дивно. Очі відкриті, руки складені так, ніби вона досі молилася. На руках була намотана нитка.
-Вона ж чиясь мама. Яка молода,-дівчина почала плакати.-Що ж в неї в руці?
Мертва жінка ніби почула і розтулила долоні. В руці в неї був дерев'яний натільний хрестик...
-Як русалка. Немолода. Коси довжелезні і гарні. Я їй личить,-хлопець говорив так, ніби мертва зараз підніметься і піде до свого будинку...
Дощ прикривав своїми долонями вулиці, будиночки і довгі коси красуні. Вона посміхалась і піднімала голову.
-Не залишиш мене?
-Ніколи!-незнайомець підійшов і обняв її.
-Та...Це я з дощем...Розмовляла...-вона опустила очі.
-Андрій,-він легенько поцілував її в шию. Вона ще дужче закрила очі.-Та промов хоч слово. Ти...
-Аніка.
-Я проведу тебе…
Було так солодко на душі.Ще ніколи чоловік не торкався її вуст.Вона якось навіть не до кінця зрозуміла як опинилася в його будинку.Дощ не вщухав до ранку.Стукав в вікна і душу.Так не можна було робити!Не можна!
-Ти дуже гарна,-Андрій цілував її тіло.А вона просто тремтіла.Від щастя.Це був початок ї щастя.
-Моя хороша…
-Я..Я…Не можу!-вона тримала руками мокру сукню.
-Ти тільки зігрієшся.І я проведу тебе до твого будинку…
Вона розплющила очі.Вже ранок.Хотіла повернутись і поцілувати його.Побачила кров на простирадлі і почервоніла.
-Ось.Візьми.Це дуже багато грошей.Ти варта цього.Бери.Тобі вистачить навіть на декілька років.Дивлячись на твою сукню…Я мусив тобі допомогти.Таке зараз вже ніхто не носить…
Аніка зовсім не плакала.Навіть руки не тремтіли.Це була її перша ніч.Скільки разів вона думала про неї!Гроші були схожі на потвор,що глумилися над її душею.
На вулиці ще залишились маленькі калюжі від вчорашнього дощу.Вона присіла і почала відмивати ногу від краплинок крові.Потім знайшла маленький камінець,тримала його довго в воді.Ніби це велика губка.І терла ним ногу до крові…
Хлопчик народився зимою.Ніби тоді заморозився біль в її душі.Малесеньке тільце лежало поруч.
-Я ніколи тебе не покину.Ти будеш самим щасливим на цій землі.Я обіцяю тобі.Обіцяю.Тільки вір мені,-великі оченятка вперше роздивлялися цей світ.Потім він почав крутити голівонькою.-Їсти хочеш?Ой,вибач.Який ти в мене красивий…
Вона принесла його в кімнату.За яку було майже нічим платити.Та вона знала,що все буде добре…
В чотири рочки він став частіше плакати.І майже зовсім не хотів їсти.
Кабінет лікаря був маленьким.Та старенький чоловік дивився і хитав головою.
-Що з моїм сином?!Скажіть!..Благаю,-хотіла плакати.Та навіть сльози чомусь не котилися.Зупинилася серед душі і тримали біль як в лещатах.
-Тут потрібно дуже багато грошей.Ну…Щоб дати йому хоч маленьку надію.Чекати не можна…
-Я знайду!Знайду!Тільки допоможіть!-вона говорила і говорила.А в кімнаті залишилось молоко і кусень хліба.Це майже всі гроші.
-Ось прізвище лікаря.Можливо,він візьметься за цю операцію.Ви залиште його в лікарні.І знайдіть гроші.
Вона просила від всіх знайомих і близьких.Але це була крапля в морі.Крапля,в котрій з кожною хвилиною топилася маленька надія…
Продати щось?Квартири не було.Каблучок також.В неї було гарне тіло.Чоловіки кожен день дивилися на неї.Та вона боялася некохання і болі…
Цей заплатив найбільше.Повіям стільки не платять.Ніколи.
-Прийдеш і завтра?Я знайду тобі ще додатковий заробіток.Якби ти не була повією,то я б залишив дружину.Таких красунь навіть в фільмах мало…
Вона несла гроші в лікарню і знову поверталя.Не спала вночі ні хвильки.Допомагав тільки дощ.Вона знаходила маленький камінчик,мочила його в калюжі і до крові витирала тіло…Але Миколка залишився жити!
В сімнадцять йому хтось все розповів.Як багато років тому назад вона заробляла гроші.Аніка хотіла щось пояснити.
-Мені соромно з тобою жити!Я їду!Назавжди!Маю надію,що більше не побачу тебе!-Микола навіть не глянув на неї.
-Хрестик тільки візьми.І все…
Та він зачинив двері і навіть не подивився на маму.
Вже десяту осінь дощ намагався її заспокоїти.Та серце не переставало боліти.Ходити на роботу вона не могла.Платити за кімнату було нічим.Та Бог не залишив її.В знайомої в глухому селі була маленька хатинонька.Там майже не було скла на вікнах.Вітер почував себе господарем і розгрібав голими руками листя,що сам і накидав в кімнаті.Через тоненьку стіну був хлівець.Він був без вікна і там було тепліше.Старий сусід подарував їй козу.Життя продовжувалось.
Зимою було дуже холодно.Та Аніка лягала спати в ясла.Маленький хлівець від подиху людини і худобинки ставав теплішим.Вітер злився.Його рука не могла дотягнутися до обличчя жінки.Це не та кімната,де він зазвичай хазяйнував…
Сусід попросив її купити ліки.Він хворів.А донька не змогла приїхати.
-Ось тобі гроші і на дорогу.Ти ж майже десять років не була в місті.Послухай ти старого.Допоможи,-він поклав гроші на стіл.А їй стало соромно,що вона сама не може за власні гроші йому купити…-І море побачиш.Ти так його любиш…
Коли вона виходила з аптеки,то побачила велику автівку.
-Миколо!Миколко!?
-Я…Не думав,що тебе зустріну.Як ти?
Вона чекала,що він скаже одне слово…Мамо…Але дива не було.
-Я?Добре,-вона посміхалася і так хотіла лише одного:просто торкнутися своєї дитини.
-Гроші потрібні?Тобі потрібні гроші?В мене декілька готелів.Я всього досяг в цьому житті.Ти ж мені нічого не дала.Окрім ганьби,-він подився на неї так,ніби перед ним стояла чужа людина.
-В мене багато грошей.Я добре заробляю.Дякую.
-Бери.Ось тобі чек.Зараз підпишу,-він почав щось шукати в кишені.
-Миколко,в мене завтра день народження.Зроби мені подарунок…
-Я куплю тобі будинок навіть в Англії.Щоб менше згадувати про те,ким ти була!
-Ти не зрозумів.Ось…Дерев»яний хрестик…Я все хочу тобі його подарувати…Дозволь провести тебе,-вона впала на коліна.
-Добре.Ось гроші…
-Та які гроші,дитинко!В мене все є!Я проведу тебе…
-Але я на яхті зараз відправляюсь в море…Можливо…Колись ще побачимось…
-Дякую за все.Можна з тобою?
Аніка сиділа в машині і хотіла тільки поцілувати його.Або хоч раз обійняти.Але Микола всю дорогу мовчав…
-Миколко,дякую за подарунок.Бачить Бог,що я й мріяти не сміла…
Яхта відходила від берегу.А вона згадала,що він забув хрестик.
-Миколко,почекай!Я забула!
Вона бігла по морю і тримала хрестик в долоні.Щоб дитина одягла на шию.І його ніколи не залишив Господь.Щоб Миколка пробачив її…
Швидка приїхала пізно вечером.Куди поспішати?Це ж не виклик.Тіло ніхто навіть не прикрив.Руки були складені так,ніби Господь слухав її живу душу і досі.
-А хрестик?Його ж викинуть!-чужа дівчина почала плакати.
-Вона ж тобі чужа!
-Вона ж чиясь мама…Ти розумієш це!Розумієш?!
Дощ краплями розчинявся в малесеньких пісчинках.Ніби його зовсім не було.Такі дрібненькі сльозинки Янголяточок…
Щемно і зворушливо! 
... 
