Завіяло все навкруги,
І снігом все ось це покрило,
Пішла з мого життя так ти,
І холод лиш окутав тіло.
Й сліди твої що були там,
Завіяло їх так назавжди,
Безжальною є та печаль,
Яку ти лишила на пам’ять.
І ти пішла тепло забравши,
Полишивши мене в журбі,
Безжально душу розтоптавши,
Не гідно вдіяла так ти.
І відстань ти ось цю долаєш,
І розлучаєш нас обох,
Егоїстично зруйнувавши,
Надію жити в щасті трьох.
І тишком замітає снігом,
Що викрадає всі сліди,
Які полишило кохання,
І в холоді бажало йти.
Іти далеко за простори,
Руйнуючи усе в житті,
Залишивши безжально горе,
Невпинно ти будеш іти.
Та мрія та що ти лиш маєш,
То є ж утопія одна,
І сніг що на весні розтає,
Жорстоко знищить назавжди…
А.А. Отченко
