Пекельний жур до сліпоти,
Нічого вже не помічаю,
Кохаю я, кохаєш ти,
Але ж кого тепер кохаєм?
Я – не тебе, ти – не мене,
І ніби все нарешті стало,
Та тільки жаль не оминеш,
Тому й сумую, що так сталось.
Безкрайній клопіт голосів,
Звичайні сни в житті буденнім,
Немає літер голосних,
Солодких слів, рядків пісенних.
Біжу, закутуючись в шарф,
Весняний вітер проклинаю,
І сяйво випадкових барв
Дратує, а не спонукає.
На тьмянім фоні сіра ти
Десь там – я тут ось відгораю,
Пекельний жур до сліпоти,
Ніхто вже нас не помічає.
1-04-2015 В. Пригорницький
