Коли стою я біля п’єдесталу
І бачу Леніна руки у даль указ,
Я думаю: а чи хотів він, щоб стріляли,
Найкраще гілля для плодів пиляли
У той страшний репресій дикий час?
Питання із питань! Ну, що тут скажеш?
А відповідь на це є у твоїх руках:
Чи то чекати будеш, поки Бог накаже,
Чи власний розум щось-таки підкаже,
Щоб жах не повторився цей в віках.
Не хочу «правди» комуняк я слухать,
Бо різна є вона в народу і у них.
Від неї нудить, іноді страшна задуха:
Щоб чоловік боявсь чужого вуха,
У мирний час щоб безвісти ізник?!
Щоб не рубалось зріле вже коріння,
І не везли від нас в Сибір квітучий сад,
Я думаю, що прийде вже й твоє прозріння,
Що не пропало честі ще насіння,
Не сльози вже поллють його – роса. 25.10.2012.
Ганна Верес