Як сонечко осяяло світанок,
Мені наснився дивний сон:
Іду я ніби берегом піщаним,
Зі мною поряд мій іде Господь.
На небі миготять життя картини,
І після кожної два ланцюжки
Помітних на піску слідів людини, –
Минулих літ життя мого стежки.
Ось ланцюжок – це стоп моїх відбитки,
А інший від ніг Господа мого.
Але пливуть останнії картинки
Часів найтяжчого життя цього.
Тут озираюсь на сліди і бачу,
Що часто вздовж життєвого шляху
В одному з ланцюжків слідів нестача,
І це в життя годиноньку лиху.
– Казав, мене ніколи не покинеш,
Якщо я буду йти Твоїм шляхом,
Чому ж в найтяжчі у житті хвилини
Мене залишив, щоб не йти удвох?
– Про обіцянку цю я не забувся:
Як горем був затьмарений твій шлях
І лиш один ланцюг слідів тягнувся,
То ніс шляхом тебе я на руках.
27.02.2012 р.
