За вікном лапатий сніг
За вікном яскравий місяць
Я лежу геть збита з ніг
Шість. . Сім. . Вісім. . Дев\\\'ять. . Десять. . .
І щодня години йдуть,
А куди не знаю,
Бо мене з собою не беруть
Я крізь себе пропускаю.
Так болить душа від цього,
Так, що нема змоги.
Біль тупа заполонила
Всю мою тривогу
Скільки можна? - я кажу
Так надокучати
Я ще зовсім молода
Мені треба спати.
Ніч брехлива знаю я,
Та все ж поринаю
В небо зоряне, в простори,
Які пожирають.
А найгірше . . .себе жаль.
І більше нікого,
Бо, якби ти не пішов все б було нічого. . .
