Я завжи вірила,що існують феї. Такі крихітні, з великими добрими очима,що переповнені любов*ю. Коли я бачила перші сни,то відчувала ніжні дотики до моєї долівки,але будучи дуже змореною,не в силах мені було відкрити оченята. Але я точно знала,що то фея торкається своїми чарівними крильцями до мене та стоїть на сторожі мого сну. Іноді,мені здавалось,що я чула її голос,такий солодкий,як мед.
Якось,я не втрималась і прокинулась. Я дійсно побачила прекрасну фею,котра схилилась над моїм чолом і всміхалась.
-Засинай, спи,люба,спи.
- А ти, не втичеш?- вже у сні я пробурмотіла
- Та куди ж мені втекти?
- В чарівний край,- ледь чутно прошепотіла я
- Я все життя буду поряд з тобою,оберігатиму,захищатиму мою квіточку,любитиму мою пташечку, куди ж дінеться від свого ластівеняти матінка)
Дійсно,мама моя фея,моя чарівниця,мій оберег. Іноді я думаю собі " А куди ж я дінусь від тебе моя мамусенька, хіба милий мені буде світ без твоїх обіймів,і без тебе? Хіба я не пташеня своєї мами?"
Мої дорогій мамі Світлані!
