Я втомився бігати від пересічної до пересічної,
Шукати в них схожі затилки, повадки, вигини,
І стало мені це настільки звичним,
Що став я брехати усім не відчуваючи вини.
Я втомився кохаючись з кимось тебе уявляти,
І взагалі тебе уявляти завжди, я втомився.
В мене стільки ще справ, і сміття з голови прибрати,
Ти скажи, а коли я для тебе востаннє снився !?
Я привіт передам через крик у ніщо, може вітром,
Донесе він мій лист ніби голуб поштовий,
І в пустій самоті із обвугленим в смолах фільтром,
Я застигну в вікні, та чекатиму як вартовий.
Ти як завжди вродлива, а я по вуха в роботі,
Але це не назавжди, я зістарюсь і може посивію,
Та і сивим я стану від того що завжди в турботі
За тебе, як при тобі німію я і червонію.
І останні тепла дні, без тебе холодні,
Далі дощ, пересадки автобусні, відстань,
Я так хочу до тебе та нап’юся ущент сьогодні,
І накриюся ковдрою із пожовклого листя.
І обмившись росою ще в п’яному чаді,
Я піду тротуарами з думкою, аби не збився,
Тільки стіни мені мої завжди раді,
Але все ж, а коли я для тебе востаннє снився ?
