Втопи ніжність в очах, глибших за води Рейну.
Сховай відчай у шафу, де вже не один скелет.
І дихай повітрям лісу, лягай у траву зелену,
бо там, де буяє життя, тебе не шукатиме смерть.
Кохай найпрекраснішу жінку. Цілуй її гострі вилиці.
Лиш обережно цілуй, тільки не вріж вуста.
Дивись, як вода у ванній ллється, бризкає, піниться.
Збирай недостиглі яблука в кишені свого пальта.
Лишай у жінки на кухні букети троянд зів'ялих,
І вікна, відкриті навстіж, щоб вітер жінку будив.
Втамовуй водою з-під крану свою
невтамовну спрагу.
Щоб потім не шкодувалось, що час твій так швидко сплив.
(с) Ві Костюк
