Я в тиші чую, як куються мої цвяхи,
Страждати я вже звик, тож їхні палки мені - нахєр.
Вже так затрахали відмазки ваші й ваші страхи,
Нехай змирився ти, та я за тебе буду рвати
Гнилі роти, а зрадникам - кривавого орла,
Раз ми вже загорілись, брат, - палаємо дотла.
Хвала батькам, що наші запали не тушать,
Хвала братам, що їхня стіна - незворушна,
Любов - для дам, що й їхня любов не бездушна,
Ганьба катам, і гнидам, що в спину плюють нам.
Впасти не дам, хоч ти як спотикайся,- я поруч,
Пам'ятай, для Олімпу - треба вміти осилити гору,
Ми здолаєм потвору, й заживем по-людськи, по-новому,
Не опустимо ж рук! В очах - сяйво, долаюче морок.
Сильно
