Солов’ї аж надривались,
Пахли чебреці,
Фрукти соком наливались,
Спека на лиці.
І вітри-брати гуляли
У лугах, полях,
Віти вербам нахиляли,
Пестили гілля.
Там, в степу, Савур-могила
Під вітрами спить;
Біля неї… діти гинуть,
А вона… мовчить!!!
Чом мовчиш? Кричи щосили,
Смерті проганяй,
Збережи матусі сина,
Україні – рай.
Чом насупила ти брови,
Людям розкажи
Про Карпати, про діброви,
Як Дніпро біжить.
Розкажи їм про гетьманів,
Про Бандери час,
Як народ у дурнях мали,
Як Сибір стрічав
Тих, хто бився до загину,
Гнутись не хотів,
Розкажи, Савур-могило,
Про отих катів,
Що не знали і Шевченка,
Славив що Дніпро,
Що одна буває ненька
Й щирим є добро.
Розкривай Донбасу очі,
В чому Правди суть:
Ті, які щодня й щоночі
Біди всім несуть,
Не сини то України –
Паростки Кремля.
Встаньмо ж всі, тоді не згине
Праведна земля.
Розкажи, Савур-могило,
Правду розкажи!..
24.07.2014.
Ганна Верес
