Чомусь так сумно дощ осінній плакав
І пелюстки троянди ніжно обіймав.
Вона, соромлячись, в бутон згорталась,
Який солодкої сльози не пропускав.
І краплі тихо падали на віти,
Котилися униз по гострих колючках,
Голубили, зволожуючи тільки,
І падали безшумно, стелячись в ногах.
Та до троянди смак краплин долинув,
Торкнувся ніжно вуст чутливої душі.
Вона для нього серденько відкрила
І пестилась у тихім лагіднім дощі.
Кохання чисте їх лилось струмочком,
Безмежний океан сповняли почуття,–
Ця мить триватиме і дні, і ночі,
Насичувати буде протягом життя.
20.11.2011 р.
Красиво. 
