Галактики у мене в голові
зірвались як дурні,
світять, крутять, вибухають,
всю мою голову забивають
зірками.
Тисячі зірок у мене в голові.
Вони вмирати не дають мені,
на самоті не залишать.
Вони все знають,
Все на світі.
Всесвіти засіли в мозок
і не дають спокою.
Хаотично так літають
і все на світі знають,
А я не знаю.
І блукаю десь далеко.
Десь біля Місяця літаю
і з Марсом розмовляю,
йому я віскі наливаю.
Каже що не п"є. Пфф.
Дурак, не знає що втрачає.
А от Венера не дурна,
сама бере і наливає,
не питає, маєш пити
щоб дружити з нею.
Ми з нею швидко подружились.
Одного разу так напились,
що залетіли задалеко,
десь на край, на край Всього.
І Голос нам сказав щоб ми вернулись.
Ми й вернулись.
По дорозі всіх зустріли.
Й чорні дири були,
ще б чуть -чуть і затягнули.
І ми б тоді нічого не чули.
І ми б тоді усе забули.
Та почули як Плутон нас кличе.
І звернули, і чорні дири оминули.
І Молочний Шлях впізнали,
По ньому ми і потоптали,
По дорозі молока напились,
підкріпились і поплили.
А коли в Сонячну Систему
до себе ми приплили,
То від Сонця получили, на горіхи!
І так ми більше не робили.
І більше так багато ми не пили.
А зранку я проснувся,
подивився у вікно й жахнувся.
Невже я знову тут, серед людей?
Я зібравши всі сили у одне
Згадав про космічних друзів
Подивився в небо і почув
Безліч голосів.
Вони всі кликали мене
літати з ними знов,
світитись з ними знов,
крутитись з ними знов.
І в той момент
мозок мій зійшов з орбіти
бо не можна так хотіти
знати все на світі.
І стрибнув тоді літати
я з вікна своєї хати.
Десь на Марсі приземлився,
що за сон мені приснився?
́
