Над сизооким обрієм далеким
Маленькі вогники яскраві причаїлись,
Зоріють, зводять з розуму, дурманять.
Зустрілись…
Долоню простягнеш увись -
Вуста нечутно трепетять.
Мо' зорі також можуть…
Відчувать?
Буває глянеш в тую безкінечність,
Так подих завмирає геть відразу.
Коли б то доторкнутися до вічності,
Спинити час на мить, дібравши фразу.
Випростать забиті крила,
По-справжньому ковтнуть повітря.
Навчитися, нарешті, жити.
У височінь до зір злетіти.
Думки летять угору,
Проймає тіло холод.
Невже кохати можна так, теє –
НЕВІДОМЕ?
