[i>Весняні дні надто примхливі та непередбачувані. Роки спілкування, відвертостей та взаємопідтримки виявилися лише кольоровою обгорткою , яка вміло вводить в оману. Здається, що наближаєшся впритул до розгадки, але вона як пісок просочується крізь призму зіниць. Мимоволі починаєш згадувати довгі вечори розмов, які доповнювалися ароматним, п’янким трав’яним чаєм, мріями та сподіваннями, що у перспективі повинні були стати життям. Але все чомусь складається навпаки : довіра замінюється обіцянками, мрії – розчаруваннями.
Весняне тепло поступилося місцем снігопадам, вітрюгану, який настирливо надокучав перехожим. Ті двоє були у різних містах, починали день згідно власного режиму, єдине, що об’єднувало дві душі на відстані, так це телефоні дзвінки та спільна мрія про місто, одягнене у шати старої, потертої бруківки.
Він – загадкова, цілеспрямована та впевнена особистість. Складалося враження, що не існує жодної книги чи вистави про яку б він не знав. Кожна телефонна розмова перетворювалася на дослідження, пізнання нового та прагнення досягнути встановленого рівня.
Вона ж існувала, проживала щоденність та все намагалася не втрачати сили у шаленому натовпі та ритмі часу. Перегони з часом поглинали будь-яку можливість відкрити книгу, насолодитися музикою чи спілкуванням.
Він і вона.. Загублені у часі та територіальному просторі сучасності. Дві душі, які живуть очікуванням побачення з містом мрії. Можливо саме там і відбудеться їхня зустріч.
-Це місто не залишає часу для суму чи вагань. Воно вирує, живе та полонить кожною крихтою та мешканцем. Спробуйте зупинитися біля затишного кафе, у якому пропонують неймовірно смачні тістечка , нехай ваші зіниці поглинають кожен міліметр величної будівлі, якам здіймається високо у небо, відбиваючи ударами дзвону кожну годину прожитого життя.
Людський гомін заповнює легені, легкий, невагомий аромат кави та спецій всотується шкірою. Колоритні персонажі, з уст яких линуть оповідки про місто, перетворилися на акторів, театралів, що виходять на біс перед натовпом широко розплющених очей. Обрані ними ролі повторюються щоденно, проте їхні душі щоразу знаходять нові грані циклічної гри. Людські потоки снують вузькими вуличками, перехрестями, створюючи мовний колапс. Здається, що кожен перехожий – це емігрант – першовідкривач нового світу культури та історії.
Залиште шумний натовп та зазирніть у тиху вуличку, яка манить ароматами шоколаду. Вулиця солодощів та насолоди. Її неможливо оминути, перебігти закривши очі чи проігнорувати. Лишень торкніться долонями холодного скла вітрини, зануртеся у ніжність шоколаду та турботи, яка проникатиме у Вашу кров. Старі, потерті сходи сором’язливо кличуть Вас у таємничий світ зізнань. Чуєте як риплять під кожним Вашим кроком дерев’яні щаблі? Важко уявити скільки пар ніг підіймалося та спускалося коридорами сходів, скільки гомоніло голосів, прожито емоцій і напевно сказано зізнань. Крокуйте вище, вище, аж доки не торкнетеся неба!! Величезні, просторі вікна охоплюють увесь простір навколо, даруючи Вам невагомість. Дивно, я постійно звертаюся до Вас на «Ви», хоча здається, що знайома з Вами не один рік. Що ховається за цим коротким словом «Ви»? Повага, страх бути ближче до Вас, стати відвертішою чи втратити себе у глибинах вагань, роздумів. Єдине, що напевно знаю й відчуваю, це те, що Ваша присутність у моєму житті робить його барвистішим, спонукає до пошуків та нових обріїв власного життя.
Ви вже подолали рипучі сходи? Відчули п’янкий аромат кави та шоколаду? Лишається лише чотири сходинки… Огорнені світлом дерев’яні стільці, мережані серветки та живі троянди у вазах. Озирніться праворуч.. Поруч із зіщуленим, вицвілим торшером Вам хтось посміхнеться, передаючи фарби та пензлі для обрамлення картини під назвою «Наша перша зустріч».
Чекаю на Вас….
P.S.Твір матиме продовження у спільному доробку з одним із авторів сайту:)
проживати щоденність... намагатися не втрачати сили у шаленому натовпі та ритмі часу... виходити на біс перед натовпом
коли хочеться послати всіх до біса!..
За присутність! За барви! За сходи до неба!
Молодчинко!
філософ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго дня Ви ж знаєте що Ваші коментарі для мене важливі, тому коли побачила,що Ви лишили допис, дуже переживала...давно нічого не писала вкорте став на заваді ритм часу та робота...
Дякую, що не забуваєте
Скучила за *невагомим ароматом* Ваших ессе! 
За барви! 
Доброго дня 
Ви ж знаєте що Ваші коментарі для мене важливі, тому коли побачила,що Ви лишили допис, дуже переживала...давно нічого не писала 
вкорте став на заваді ритм часу та робота...
