За натхнення дякую Оленці Зеленій
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597534
Слова тільки заважають розуміти один одного.
А. де Сент-Екзюпері
Помовчімо удвох
(спільна тиша не те, що самотня).
Вічний маятник серця помішує в чашці гіпноз.
І навколо уже не кімната – космічна безодня,
Де палають букети весняно-зіркових мімоз.
Цілий Всесвіт мені?
Подарунок помноживши на́ два,
Я тобі простягну у годиннику схований час:
Там твоє і моє – наше спільно заведене завтра.
І немовби шампанське, його стратегічний запас…
Міріади світів,
Наче бульбашки в п’янім бокалі.
Щастя завжди колюче і кисло-солодке на смак…
Як же добре втопить шоколадно-прогірклі печалі
У мовчанні на двох – у розміренім ритмі тік-так…
Тільки хотіла висловити своє здивування і захоплення, як швидко і майстерно Ви пишете свою варіацію на тему, як в очі впав коментар Олени Акіко. Таке співпадіння думок різних людей не випадковість.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
захоплююсь, як Ви майстерно і швидко пишете вірші наче у відповідь, доповнення, відгук на талановиті твори інших авторів
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
те не завжди виходить, тільки коли чіпляє за серце. цього разу був чийсь (не пам'ятаю автора, тож хай вибачить) коментар на Оленчин вірш із заувагою щодо настрою, тож захотілося створити позитивний варіант мовчання
дякую Вам, Оленочко
"дякую за рядочки класика" - у Вас навчився атакувати цитатами, вирішив віддячити
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
атакувати? хіба ж можна це робити віршами? цитата просто іноді проситься назовні, бо краще за класика все одно не скажеш, адже його майстерність перевірена десятиліттями...
а за Рільке дійсно вдячна
"Чуєш, кохана,- підношу я руки,
чуєш ти шелест їх...
Може, всі речі вчувають, як звуки,
жести самотніх таких?...
Зримим відбитком найменший мій порух
лишить на тиші шовковій свій слід..." Р.Рільке
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00