Пощо зневірились у долю,
Пощо зреклись свого ім'я,
Незнані будете бідою,
Та стерті в попіл забуття.
І без сумління й каяття,
Махнувши враз на все рукою,
Так і залишетесь юрбою
Обік народу буяття.
Ви вир подій усіх минали,
Й в час, коли єднались всі в одне,
Ви недоречі лиш змовчали,
Даремно й зараз кричите...
Одвіку Сонця не зітре
Похмурий день, того що ждали,
В зіницях ока карбували,
Навіки Сонце оживе!
Та вам, миліше тут не стане,
Хоч дише край в одній крові-
Ви інший взяли за придане,
А свій забули в голові.
І вже на спаленій траві
Нова дорога пилом встане,
І не розгледіти вам дане-
Єдині тут ви-там одні