На осінніх деревах не листя насправді,
А янголів крила.
В золотому кружляють вони листопаді.
І ти говорила,
Що ця осінь між нами, можливо, остання –
Для тебе й для мене…
І злетів з верховіття наш янгол кохання,
Мов листя із клена.
Але осінь, насправді, у цьому не винна –
Ти знаєш напевно…
Ми – єдиного цілого дві половини...
Та, мабуть, даремно –
Я з опалого листя роблю собі крила:
Перо до пірʹїни?
Те, що зводили разом ти перетворила –
В холодні руїни.
То не біла зима всі кущі і дерева
Снігами накрила.
Просто «нас» вже нема… А можливо перерва
Між нас білокрила?..
Та розквітне у серці весна журавлина
І туга, мов крига –
Сірим янголом стане, розтанувши, злине,
Розправивши крила.
