У степу Донецькім загуло громами,
Кононада в груди вдарила під дих.
Вкрила небо синє й доли полинами
І понесла вдалеч, цей смертельний рик...
Від лихої долі, вітер як в неволі,
Стогне Україна, помертвів мій край.
Стали почорнілі верби і тополі,
Падають «гостинці» в посивілий гай.
То дарунок брата, брата - супостата,
Гумконвой черговий, клятих москалів.
Щоби ти згорнулась, нечисть біснувата.
Щоб не дожила ти до наступних днів.
Вірю зійде сонце, ще розчеше вії,
Коня вороного підкує коваль…
Згинуть воріженьки, як гримучі змії
І розтане млоєм …у грудях печаль.
