Вранішній холод груди скує , тепло із очей випиває
Й несе
човен від берега , у сивий туман
Виріже серце холодне шаман , виріже й кине в дзеркальний лиман
Наче не ніч , наче не день
Не витікає і не пливе
Мертвою тишею
Човен і Я
Човном прикута моя душа
Ковзає сонно по рожевій воді
Небо рожеве дрижить у ході
Місяць бліденьким серпанком за хмари
Загублене сонце в дніпровській слюді я не шукав
Вже прокидалось лососевим жаром
Понад лісами , понад полями .
Я став човном , я залишив себе .
