Гортає час, мов книгу, сторінки
Історії моєї України,
І ранять мозок збуджені думки:
Допоки жити будем на колінах?
Крізь сита революцій і повстань
Пройшов народ свою важку дорогу,
У двох Майданах імідж виростав,
Та ворог знову став біля порогу.
Із домовини слухає Тарас,
Як москалі знущаються з країни,
Як гинуть діти наші повсякчас,
Як стогне його рідна Україна,
Як удовиний плач її пройма,
Як біль прославсь від заходу до сходу,
Й здалось на мить, що виходу нема,
Та воля є жива в мого народу:
Привільно жити на своїй землі,
Ростить жита, дітей під мирним небом.
Хто марить Україною в Кремлі,
Нам «допомоги» вашої не треба!
30.06.2015.
Ганна Верес
