Я – хвиля від хвилі...
Німих берегів оскал.
Палаци з піску, в яких віра на час відсутня.
За білими – перший хід... і шалений вал,
де кожна дев' ята –
занадто стрімка й могутня.
Де кожна дев'ята…
І сяйво іде зі стель.
Цей острів – вже мій (ти пробачиш мене, Аріадно?!)
Чекаю припливу… торкаюсь холодних скель.
Виходжу із гри… поза грою…
вже їй непідвладна.
Чим стане мені
неймовірних морів глибина?
І ті горизонти, що сяють в пітьмі незворушно?
… я – хвиля від хвилі… дивись, тут немає дна…
"відчиніть же вікно...
у палаті занадто душно…”
Кожних дев"ять днів відбувається оновлення в нашому організмі...дев"ять років-цикл людського життя...відбувається оновлення...початок...чекає оновлення і Вашу героіню,Наталочко після дев"ятоі хвилі...Це буде щаслива хвиля...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ОООх, нічого собі хвилевий чи то хвилюючий вірш! Несподівана кінцівка, але тим цікавіше!
А ти, Наталю, - найвища зі хвиль і правила гри встановлювати тобі
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
в мені Айвазовський малює душі шторми,
але, не підвладна пензлю, лечу... на бризки...
не треба, мій генію... чуєш? мої громи
розіб'ють твій човен на долі дру́зки...
Наталочко, як завжди, Ваші емоції мене просто накривають дев'ятим валом...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00