Ще тліє літепло. Одначе,
оберігаючи себе,
то усміхається, то плаче
осіннє небо голубе.
Оперезали сиві хмари
учора сяючий зеніт –
несуть руно своє отари
у далину десятиліть,
де і немає, і не буде,
як це буває восени,
отої візії весни,
яку уже чекають люди,
і омофор Її усюди
укриє віхолу війни.