Яка на смак одвертість-
Гірка, солодка чи терпка?
А он та прозора впертість-
Солона, кисла чи тривка?..
..А пам"ятаєте туман осінній?
Ви забрели до мене в ті холоди.
На віях і у серці тепер іній...
Ніхто нікому не казатиме "прости".
..А пам"ятаєте зиму сніжно-білу
І ожеледицю, морози, рану на шоці?
Я Вас тоді так розуміла...
Нехай забудуться Вам дні оті.
Ви зруйнували, Ви все тоді так зруйнували.
Якби ж хто знав як тоді щеміло...
Пішли, не попрощались, навіть не сказали,
І так по серцю швидко і не вміло...
Я Вам ніколи не докоряла:
Забудеться, минеться, пролетить.
Я від початку про все знала,
А в серці рана ще щемить.
..А пам"ятаєте весняне сонце,
І тиху ніч і келихи за нас?
Мої слова: "Відчиніть віконце".
Тоді молилася іще на Вас.
..А пам"ятаєте осіннє жовте листя,
Туман холодний і білий сніг,
Моє ім"я? (Мене тоді Ви звали Христя),
І знов якось ступили на поріг.
..А пам"ятаєте лікарняний запах,
А комірець, червоні яблука і сміх?
О, ті роки таки були у шатах,
Хоча тепер для Вас то гріх.
..А пам"ятаєте пряму дорогу,
Замерзлу Бистрицю і небо чисте?
Хотіла йти з Вами нога в ногу..
Тепер лиш всюди тільки листя.
..А пам"ятаєте, як Ви спитали:
"За що сподобала собі я Вас?"
Я ж розгубилась і не знала,
Як розказати Вам тоді про нас.
Слів не знайшлось, лиш відказала,
Що покохала Ваші очі.
Про інше так і не згадала.
Про інше знають темні ночі.
..А пам"ятаєте як взяли ніж у руки
Й по серцю раз і другий черконули?
Завдали болю.. Невимовні муки.
Ах, Ви про те уже забули.
Не пам"ятаєте? Ножа не було?
У Вас тоді були пусті долоні?
То Ви усе забули..Ви забули
Й не знаєте про крапельки на скронях.
Усе, я Вам усе те пригадаю.
Хай не біль у серці, а папір тепер тремтить.
Я Вас ще досі кохаю-не-кохаю.
Щемить. Повірте, ще досі там щемить.
