Небеса там нависли
Зоряні,
І степи простяглись
Не орані,
І Донець там ріка
Сріблилася,
Зайва стежечка
Не стелилася.
Був там рай для вітрів
Із птахами,
Славивсь вільний нарід
Звитягами
І козацькою Радою –
Зборами,
Й небо часто сміялось
Зорями.
А сьогодні той степ –
Сполоханий,
Бо біда там росте.
Заохали,
Адже землю трясе
Там «Градами»,
Із Чечні і Кубані
Гадами,
І ракетами, і
Бетеерами,
І чужими прем’єрами,
Й мерами.
Виглядає усе
Руїною.
Що ж зробили ви це
З країною?
Кров’ю рідна земля
Упивається,
А тиран із Кремля
Посміхається…
Від поганців таких
Край ми звільнимо,
Щоб не впали зірки…
Розстріляні…
21.01.2015.
Ганна Верес.
