Хто озирнеться, хто забуде завтра
Моїх думок розпатланих печаль, -
Вже хризантеми витіснили айстри,
То Осінь димну скинула вуаль.
А я пішла за вітром в люту зиму,
Ба, навіть там знайду своє тепло,
Розкидане по закутках озиме,
У Осені довіку не було
Його... нехай, коли так необачно,
Змітав під ноги, душі листопад.
Я серед снігу... може трохи й лячно,
Але уже не поверну назад.
Зі мною ти тепер, на роздоріжжі,
Шукав чи спокій, чи туманний сплін?
Збирав, щоби, як хмиз, спалити збіжжя
Із болю втрат, розчарувань, проклін...
Стоїш, чекаєш, коли сонце зайде,
Воно ще досі світить, і тобі -
Моя рука,а з нею і розрада,
І те тепло розлите у журбі...
26.11.
Понравился стих Здорово у вас выходит переплетать в своих строчках любовь и природу
Ліна Ланська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо за теплые слова. Честно говоря,даже неудобно,пишется минут 10,когда приходит первая строка...Поэтому иногда кажется,что все хорошие слова я не заслужила.Стиш вроде как выстраданным должен быть.
Здорово у вас выходит переплетать в своих строчках любовь и природу 
Честно говоря,даже неудобно,пишется минут 10,когда приходит первая строка...Поэтому иногда кажется,что все хорошие слова я не заслужила.Стиш вроде как выстраданным должен быть. 
