Знаєш, Брідо, зі мною тут трапилась любов.
І від цього болить спина, бо прорізаються крила.
Якщо хочеш знати, то це хлопчик – стіна.
Хлопчик - майбутнє, хлопчик – мої вітрила.
У нього тонка шкіра. На ній залишаються сліди,
Від моїх нігтів і пальців, від мої гострих слів.
Від усіх моїх примх і непроханих криз.
Але він продовжує сміятись до сліз.
І як він сміється, ти б бачила ці кутики губ і сколотий зуб.
Бо всі вони вірять, що найкраще дістається в бою.
Ні, не засуджую. Сміюсь і хвалю.
Бо все що трапляться має ціну. Ніщо не даремно.
І ти коли-небудь збагнеш, що головний той, хто за спиною.
Той, хто тримає твою руку, твою шершаву долоню.
Той, хто цілує тебе, коли ти приходиш додому.
Той, хто і є твій дім. І те, яку мелодію він править у ньому.
І ти коли-небудь збагнеш, що не всі правди обростають словами,
Не всі юнги стають справжніми моряками. Не всі хороші важливими.
Немає таких грошей, щоб купувати істини, латати діри ними.
І давай, як зустрінемось наступного разу, ти теж будеш з крилами?