Удар, ще один, швидше, сильніше,
удар прямо в темряву, головою!
Я впевнений, ось він мій вихід
й не зможу я більше,
зустрітися поглядом з справжнім собою.
Так, не здаватися, з силою бити,
вперся у чорнії двері кулак.
Скоро я виберусь з клятого вашого світу,
ось і щілина у темряві, бачу яскраво-червоний мак.
Там, у землі, серед квітів
на мене чекає спокій
і теплая вічність з закритими міцно очима.
Останній крок залишивсь,
роблю швидко подих глибокий...
Хто це стоїть за моїми плечима!?
Ні, я не зможу, я помилився.
Кров із пошкоджених рук по підлозі полилася.
Дарма, ох дарма відчайдушно я в темряву бився.
Щось із життєвого щастя все ж залишилося.
Що це? В темряві щось промайнуло повз мене.
Запах приємний, змусив розплющити очі й
вперед придивитися.
Десь вдалині я помітив волосся знайоме, темне.
І різко бажання з'явилось зібратись думками
й в житті залишитися.
віршику 
