Передній край
Не скривлю душею – тяжко
На передньому краю.
День і ніч стріляють рашки,
Та я, браття, потерплю.
Я ж стою за нашу Неньку,
За родину і за вас,
За усе, що нам рідненьке,
І за збочений Донбас.
Щоб здичавлені абреки
Не глумилися з дівчат,
Та носили нам лелеки
Українських немовлят.
Щоби ворог не патякав,
Що ми зрадники, хохли,
А закляк від переляку
На моїй святій землі.
І біг далі, куди бачить,
Щоб аж дим курів з хвоста,
Знав, що кирпа за ним скаче
Із косою, без хреста.
У нас кожний воїн мріє,
Щоб закінчилась війна,
Сподіваються, сколіє
Той підступний сатана…
Відаю, я ще почую
Ніжну пісню солов’я,
Тебе, мила, поцілую,
Не журись, вернуся я...
Душу рве на клоччя туга,
Терпнуть думи, плаче світ,
Коли втратиш свого друга,
А йому лиш двадцять літ…
Як не хочеться вмирати…
Щоб цей біль не знав ніхто.
Я молю вас пам’ятати,
Хто життя поклав в АТО.
Будуть в пеклі всі горіти
Хто затіяв цю війну…
В Україну московіти,
Шлють убивцю-сатану …
18 січня 2016 року
