Я.Лесик Марія Миколаївна,закінчила Харківський пед. Інститут в 1952 році і була направлена в м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ) вчителем географії, наказом обласного відділу освіти в Яремчанський район, Делятинську середню школу. На пенсії вже з 2009 року. Вчителем пропрацювала 57 років. Мені зараз 86 років. Живу в м. Києві.
10 Б клас Делятинської СШ випускала в 1957 році. Вчила Володимира Івановича Дяченка, була класним керівником. Коли Володя женився, я познайомилась з його дружиною, Вірою, яка багато разів приїздила до Києва і ми подовгу, годинами говорили, все більше пізнавали одна одну, були як дві близькі, рідні людини.
Я вдячна «Богу і долі», що довелось познайомитись з такою людиною, це щастя. « Что такое счастье?—это соучастье родных и очень близких душ».
Виявилось, Вона була чудовою господаркою: варила борщ, робила соління, пекла торти, любили пригощати своїх близьких друзів.
Була добра, відзивчива, завжди готова прийти на допомогу. Сила характеру Віри, замішана на доброті, оптимізмі, вірі в благополуччя, умінні знайти вихід в любій справі, в гармонії з собою, рідними і оточуючим світом.
Віра відносилася до тих людей, яких називають великими розумницями, терпеливими порадниками, це давало нам можливість говорити годинами. Відкрита для спілкування, уміла радуватися за інших, не була одинокою, з любов’ю розповідала про своїх знайомих, як співчуває, переживає і радується за них.
Особливою темою під час нашого спілкування була розповідь про сім’ю: про свого любимого чоловіка і своїх синів, Андрійка та Сергійка, так Вона ніжно їх називала. Треба бачити блиск її прекрасних і щасливих очей, коли Вона розповідала про відношення до неї свого рідного Володі. А в розповідях про своїх дітей проявлялась якась неземна любов. В цей час і в моїй душі з’являлось відчуття великої гордості за те, що я теж колись вложила свою частку в духовне виховання її любимого чоловіка.
Ми згадували про її досягнення, нагороди, про унікум м.Івано—Франківськ.
Від усієї душі любила свій вид спорту-акробатику і отримала « свою хвилину слави» ставши відомою в СРСР, мала звання Майстра Спорту СРСР. Була неодноразовою чемпіонкою України, і інших змагань які проводились з акробатики в СРСР.
Віра пройшла нелегкий життєвий шлях, але прожила його достойно: приходила на допомогу людям, приносила їм надію і світло в кінці тунелю. Турбуватись за долю людства-може кожен, а допомогти конкретно людині задача не легка, а ось Ти спішила на виручку, підставляла плече, спасала.
Віро! Ми теж не вічні, всі колись підем у небуття, але справа яку Ти робила залишиться у пам’яті багатьох людей.
Вічна Тобі пам'ять!
Лесик Марія Миколаївна—Класний керівник Володимира Івановича Дяченка. м. Київ
ID:
637539
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 21.01.2016 17:25:47
© дата внесення змiн: 21.01.2016 17:25:47
автор: DVI
Вкажіть причину вашої скарги
|
