|
Ирина Иванченко
«Прощёное воскресенье»
(Книга стихотворений)
Киев– 2014
Журнал «Радуга»
«Я русский бы выучил только за то, чтоб громко скандировать: «Путин – …ло!»
(сучасне народне прислів'я)
===========================
Під час спілкування з Іриною Іванченко відмітив привабливість її справжніх жіночих рис характеру – доброти і турботливості, теплоти і тактовністі. А при читанні книги її віршів «Прощёное воскресенье», яку поетеса люб'язно мені презентувала, додатково відчув наявність і інших проявів всього спектру жіночності – жіноча інтуіція і домовитість, терплячість і співчуття, м'якість і ніжність.
І це все в поєднанні з високим рівнем освіченості і культури, товариськістю і діловитістю.
«Прощёное воскресенье» – вийшла друком навесні 2015 р., і вже стала бібліографічною рідкістю. Це вже п’ята книжка письменниці.
Книга в твердій палітурці, гарно художньо оформлена, прикрашена симпатичною графікою.
Подобається, що після багатьох віршів є коментарі, пояснення, невеличкі розповіді. Це дозволяє не тільки прочитати твір, а ще й познайомитись з передісторією написання.
Читаєш ці вірші і бачиш за ними особистість автора. В дуже жіночній поезіїї авторка математично точно і по-чоловічому логічно вибудовує сюжет і о́бразний ряд. Навіть описуючи буденні «жіночі проблеми» вона ухитряється створити з того справжню Поезію. Саме таке вміння бачити в звичайному щось особливе і показати це читачу я вважаю найбільш цінним для митця.
Наприклад,
Про жіночу самотність
«Щедро гостя привечаю
на изломе января.
За ночным столом, за чаем –
одиночество и я…
…Пробуй, гость, пирог с малиной,
и варенье, и халву.
Я живу наполовину –
я теперь одна живу…»
(«Одиночество и я»)(38) *
Про вагітність
«Ребёнок, заплывший в меня из бездонных глубин,
парит, невесом и невидим, плывёт, невредим,
растёт, обживая уверенно тёплое лоно,
и медленно движется вниз по пологому склону…»(31)
Про кухню
«Что ни день из блаженных семи
дней в неделю – касаешься чуда:
сочиняешь обед для семьи
и ласкаешь, и нежишь посуду…
…Кухня – жёлтая кружка без дна,
милосердный поваренный омут.
Только здесь я бываю одна –
узкий берег меж миром и домом…»
(«Некухонное»)(36)
Про власне домашнє гніздо
«Пусть небольшой, но свой, но тёплый дом
обязан быть у каждой божьей птахи,
чтоб были в нём стол, стул, стихи и страхи,
и детская, и садик за окном…»(35)
Про відпістку на дачі
«…Похоже отпуск близится к концу.
Варенье сварим и затеим сборы.
Вот только не забыть задёрнуть шторы.
И яблоки не позабыть, которым
Любовь навек прихлынула к лицу.»(38)
Звичайно, в пані Ірини є чимало віршів іншої тематики. Є чудові пейзажні замальовки і подорожні нариси. Є екскурси в історію. Є сюжети біблейські і античні. Наприклад,
«Когда спалили Трою, я была
сухим поленом в греческой жаровне.
И пробивался огонек неровный,
и вырастала, множилась зола.
Когда спалили Трою, я была
ресницей горемычной Андромахи.
О, в пересохшей горловине страха
слеза – щекою – как пустыней – шла…»
«Когда спалили Трою»(42)
Є вірші про недавні історичні події:
Про Небесну Сотню
«…Проходят расстрелянной ратью
долинами райской земли
мои милосердные братья
и кровные сёстры мои…»
«Небесная сотня»(21)
Є вірші про рідне місто, адже недаремно Ірину Іванченко часто називають «найбільш київською» поетесою.
«Мой Левый берег, ты неудержим,
Хотя мосты летят к тебе как стрелы,
Но за края выплёскивает жизнь
В русановских и дарницких наделах…»(63)
Єдиний раз відчув якийсь ментальний дискомфорт, коли читав вірші про Сорочинську ярмарку:
«... и вышиванки из Китая
везут на праздник челноки.
На старом месте нарастают
тюки, баулы, клумаки,
ряды, лотки, горшки и плошки,
сусальный август про запас,
где мы пересекаем площадь,
а площадь рассекает нас…»
« Сорочинская ярмарка» (24)
Наскільки краще б сприймався вірш, якби про те ж саме було написано українською. А на «рус.язикє» вже щось не те, наче йдеться про якийсь базар в Ізмайлово, а не колоритну українську ярмарку.
Ірина Іванченко вважає себе українською поетесою, хоча пише російською. Пані Ірина родилась, живе і працює в Києві. Тому зрозумілим є те, що оточення її було не українським. В містах і селах України раніше (та, мабуть, і тепер) витіснялося все українське, а натомість нав'язувалося московитське.
Московити вже 360 років прагнуть домінуваня свого «рус.язика». Вони навіть в роки Незалежності через своїх агентів впливу «забили під зав'язку» тим своїм «язиком» теле- і радіо-ефір України, завалюють українців пресою, друкованою продукцією на «вєліком і магучєм». Творчих людей заманюють в різноманітні цілком легальні у нас неукраїнські спілки (наприклад – «Южнорусский Союз Писателей»)(?), організовують сумнівні фестивалі (наприклад, «Русский Stil» або «Эмигрантская лира»), проводять у нас «Вручение литераторам — соотечественникам на Украине Международной литературной премии имени основателя Москвы Великого князя Юрия Долгорукого».(?) За кращі твори українських письменників російською мовою Національною спілкою письменників (!) надається Гоголівська премія та Літературна премія імені Володимира Короленка, а поетам присуджується Премія імені Миколи Ушакова.
Звичайно всі ми колись щось писали і російською мовою, але ж тепер, під час нинішньої війни зформувалося стійке відчуття: все російське – вороже українському, і насамперед – мова.
Нинішня російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії ― пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні.
А як та сама Європа може зрозуміти, що відбувається в Україні? Як вона може розпізнати українців? Їй важко розділити людей, що розмовляють мовою того народу, який на них напав і відібрав частину територій.
Задамо собі питання:
Що потрібно для того, аби вважатися в Україні українським літератором?
Або точніше:
Чи можна вважати вітчизняними письменниками тих, хто пише не українською?
І ще точніше:
Чи етично Україні плекати двомовність (читай «російськомовність») в умовах неоголошеної, але фактичної війни з Росією?
Чи прощати співвітчизникам їх усвідомлене чи мимовільне служіння ворогу?
Питання не прості. І ми, як народ «поміркований», «толерантний» довгий час уникали відповіді на них.
А проте, давно доведено, що двомовність – це шлях до сепаратизму. Доки Україна «плекатиме двомовність», доти вона залишатиметься об’єктом російського впливу, зазіхань і агресії. Русифікація та підбурювання мовного конфлікту — це ті маніпулятивні технології, які Росія роками застосовувала в начебто незалежній Україні, щоб підтримувати проросійські настрої, розпалювати українофобію та сепаратизм і змушувати Україну поступатися своїми інтересами.
Тимчасом Росія на окупованих територіях активно викорінює українську мову. І в Криму, і на Донбасі активно прибирають українські написи, а головне — усувають українську мову з освіти, ліквідують україномовні школи. За українську мову там можуть ув’язнити, катувати і навіть убити. З усього цього добре видно, що Росія вбачає в українській мові величезну небезпеку. Туди, де поширена українська мова, російські загарбники й не рипнулися, а там, де її трішки — роблять усе, щоб її не було зовсім.
З історичної, наукової точки зору, поняття “російськомовний українець” не існує? Як не існує поняття італомовний іспанець, чи франкомовний німець. Просто існує категорія людей, що в процесі колонізації варварами прийняли колонізаторські правила. Тобто відмовились від рідної мови на користь окупанта. Те, що ми зараз говоримо російською – це виключно наслідок колонізації, а не історичний феномен.
Коли ми відмовимось від «рус.язика», ми не відлучимось від «великої культури» – ми покинемо табір вбивць і андрофагів.** Щодо московитського варварства – це не просто метафора, це незаперечний історичний факт. До другої половини 18-го століття в культурі і навіть в мові у московитів нічого вартісного не було. А все, що з'явилось потім, створили носії різних етносів.
Сама російська мова це була лише говірка від мови Руси(України). Видатний вчений-лексикограф Володимир Даль ( Козак Луганський) вже в назві основної своєї праці («Толковый словарь велікорусского наречія русского языка»***) точно визначив походження сучасного «рус.язика».
І російську літературу створили у своїй основі не етнічні росіяни.****
Навіть «їхнє всьо» – Пушкін – був нащадком ефіопських євреїв*****. “Черт догадал меня родиться в России…” – журився Олександр Сергійович.
Найбільший внесок в розвиток російської літератури зробили українці і євреї.
На території України народилось багато російськомовних письменників, яких найчастіше відносять до авторів російської літератури. Передовсім Микола Гоголь, Анна Ахматова, Михайло Булгаков, Максиміліан Волошин, Давид Бурлюк, Микола Бурлюк, Божидар, Борис Чичибабін, Микола Ушаков, Леонід Кисельов, Леонід Вишеславський, Микола Носов, Михайло Матусовський, Віктор Некрасов, Гелій Снєгірьов, Ірина Ратушинська, Ігор Померанцев і т.д..
А ось поети і письменники єврейського походження, які розвивали російську літературу: Мандельштам Осип, Уткін, Каверін Веніамін, Інбер, Алігер, Антокольський, Маршак, Коган, Самойлов, Межиров, Слуцький, Бродський, Рейн, Сапгир, Липкин, Левітанський, Городницький, Горін, Улицька , Рубіна, Дмітрій Биков і т.д.
На території України народилось багато російськомовних письменників єврейського походження, яких найчастіше відносять до авторів російської літератури. Лише деякі імена:
Ісак Бабель, Лівшиць Бенедикт, Саша Чорний, Пастернак Борис, Ільф Ілля, Кірсанов Семен, Багрицький Едуард, Михаил Светлов, Еренбург Ілля, Михайло Зощенко, Євген Петров, Валентин Катаєв, Ілля Еренбург, Гроссман Василь, Михайло Жванецький і т.д.
Навіть Толстой, хоч і від самого Рюрика веде родовід, але теж не кацап. А ще німці Фонвізін, Дельвіг, Кюхельбекер, Блок, шотландець Лермонтов, італієць Тютчев ... – всіх не перелічити.
Помітна участь у російській літературі і письменників татарського походження: Державін, Карамзін, Аксакова, Тургенєв, Купрін. Вони не тільки писали і мислили по-російськи – вони створювали російську словесність, формували російську мову і ставлення до російського слова.
А ось лише деякі імена (на які я натрапив в Інтернеті) авторів сучасної української російськомовної літератури: Олександр Кабанов, Анастасія Афанасьєва Леонід Борозєнцев, Євгенія Баранова, Максим Кабір, Олексій Торхов, Олександр Мардань, Наталя Ворожбит, Марія Ладо, Максим Курочкін.
Письменники-фантасти Марина та Сергій Дяченки, Андрій Валентинов, Яна Дубинянська, Генрі Лайон Олді (псевдонім творчого тандему Дмитра Громова та Олега Ладиженського), Олександр Зорич, Юрій Нікітін, Андрій Дашков та Володимир Арєнєв – з України пишуть російською мовою.
В сучасній російськомовній українській прозі можна виділити три покоління. Старше покоління: Етері Басарія, Валентина Єрмолова, Анатолій Крим, Володимир Бушняк, Станіслав Славич. Середнє покоління: Сергій Пономаренко, Лада Лузіна, Марина Муляр, Євгенія Чуприна, Хелена Томассон, Володимир Нестеренко, Сергій Головачев, Андрій Краснящих, Юрій Цаплін, Олександр Сидоренко. Молоде покоління: Яна Дубинянська, Олена Мордовіна, Ада Самарка, Платон Бєсєдін, Всеволод Непогодін, Симона Вілар.
Велика кількість авторів народжених в Україні працюють в рамках російської літератури і мало пов’язані з Україною. Наприклад народжена у Львові авторка детективів Олександра Марініна, народжений в Івано-Франківську поет Олексій Цвєтков та інші.
2014 року журнал «Шо» оприлюднив списки найкращих російськомовних українських авторів на думку опитаних експертів. До списку найкращих поетів увійшли: Олександр Кабанов, Борис Херсонський, Андрій Поляков, Наталія Бельченко, Ірина Євса, Анастасія Афанасьєва, Олексій Зарахович, Максим Бородин, Ілля Риссенберг, Максим Кабір, Олександр Моцар, Євгенія Чуприна, Ігор Померанцев, Євгенія Більченко, Станіслав Мінаков.
Список найкращих прозаїків склали: Андрій Курков, Олексій Нікітін, Володимир Рафієнко, Андрій Краснящих, Яна Дубинянська, Уляна Гамаюн, Інна Лісова, Маріанна Гончарова, Володимир Нестренко, Володимир Аренєв, Андрій Пічахчі, Еліна Свенцицька, Олександр Сидоренко, Сергій Соловйов, Юрій Цаплін.
Це далеко не весь перелік імен письменників і поетів, які живучи в Україні працюють на розвиток російськомовної літератури. Українці в найбільшій мірі можуть пишатися таким своїм інтелектуальним продуктом як – «русская литература».
Можете собі уявити, що було б, якби всі ці люди писали українською мовою. Мова - не тільки наслідок, а й причина всього, що відбувається з народом. Мова – це і є народ. Мова - це зброя, яку дав людині Бог. А ми, не зумівши боронитися за допомогою мови, маємо брати до рук автомати. (Ракетно-ядерну зброю українці також подарували московитським «братам», як і мову.)
------------------------------------
Та повернімося до Ірини Іванченко. Вона чудово володіє українською мовою. Нею написано навіть декілька віршів українською. Наведу тут один, який сподіваюсь незабаром звучатиме романсом на мою музику.
Ірина Іванченко
РОМАНС
Як важко мені з Вами — день у день
похмурим, наче вітер невітрильний.
Ні радощів моїх, ані пісень,
ані порад Вам зовсім не потрібно.
Ви їдете — немов чиясь рука
нам ворожила відстані і втечі.
А все ж чекання Вашого дзвінка —
як виглядання зірки у Святвечір.
Та марно ждати дива із небес —
таке життя, такий неспільний устрій…
Я так боюся викрити себе
чи поглядом, чи порухом назустріч.
Сховати сум на сьомих небесах
та зимувати порізно, як завше…
Я там не йду, де найкоротшій шлях
напевне перетнувся би із Вашим.
Хай буде так — подалі від журби
і осторонь від Вашої дороги…
Як мрію я, щоб здогадались Ви
про всі мої страхи й перестороги.
======================
10.01.2016
----------------------------
При написанні замітки використано інформацію з Інтернету
* – в дужках указано номер сторінки в збірці.
** – Грецький історик Геродот (484–425 до Р. X.) пише, що на північ від Скитської держави (на просторі теперішньої Московщини) жив народ андрофаґи (що означає «людожери»). Геродот вказує, що андрофаги мали найдикіші звичаї серед скіфів та їхніх сусідів, у них не було ні прав, ні законів. Вони були войовничими і не дотримувалися норм права тих часів.
***–
**** – http://for-ua.com/authornews/2010/10/28/145305.html
*****– Його справжнє прізвище – Пушкінд – http://malech.narod.ru/fakt4.html
=======================================
ID:
640732
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 02.02.2016 21:05:44
© дата внесення змiн: 21.03.2016 17:22:47
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені дуже приємно, пане Віталію, що Ви мене підтримуєте! 
Вражена Вашою багатогранністю. Досить глибокий аналіз і висновки. 
