Оригінал автора:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641347
Епізод 1.
В театрі ставили Шекспіра,
А він дивитися не міг,
Бо поряд зовсім юна Ліра
Йому затьмарювала всіх.
Як в поцілунку - рук торкання,
Тремтів мережива ажур.
І він вже знав - прийшло кохання.
"Я їй в антракті все скажу!"
Та ось уже і друга дія,
Вони із місця ані руш.
Як не сполохати надію
Закоханих щасливих душ?
Вони виставу не дивились,
"Сон в літню ніч", бо це не сон.
Рукою до руки тулились,
Й серця вже бились в унісон.
Я не сполохаю це чудо.
Волосся чорного шовки
Кохати й пестити я буду,
Й не відпущу її руки.
Вже очі в очі. Світ зникає.
Не розділити двох сердець.
Та в залі світло хтось вмикає,
Це п"єсі вже прийшов кінець.
А потім, наче в сні п"янкому,
(Все мовчки. Як це пояснить?)
Її проводить аж додому.
Вона пішла, а він стоїть...
Давно вже збився часу лік.
Десь просиналась вірність Рейху.
Бо це був тридцять другий рік.
Він німцем був, вона - єврейка.
Далі буде.
Классно! Хочу заметить, что ВСЕХ немцев до сих пор отождествляют с фашистами!!! Бедные россияне и их дети! Прошло 80+ лет со времен событий стиха, рейха... #рашизм на пути своей "славы"...
Любов Вакуленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, вы правы. Потому что сотворенное зло долго помнится, это только добро быстро забывается.