Мова народу, моя чарівниця!
В радості – пісня, в біді – рятівниця.
В спеку – немовби бездонна криниця,
як прохолодна джерельна водиця.
Ти – в ріднім домі велика світлиця,
лагідна мати й страшна бунтівниця.
В чорній пітьмі в майбуття провідниця.
Серце народу, душі ти скарбниця!
Мово моя, дай напитись тобою
спрагу віків втамувати Любов‘ю.
Дай доторкнутись джерел твоїх чистих,
ти, ніби жінка, в вінку і намисті.
Знатна панянка і вірна служниця,
юна й чарівна, мов красна дівиця.
Нею говорить село і столиця.
Вірю і знаю – вона знадобиться.
Зглухлим вухам ти свята насолода,
доля народу, жадана свобода.
Плескіт джерельця і спів солов‘я…
рідна сирітко, жебрачко моя.
Хто ж захистить тебе, витре від пилу,
знову запалить усмішку змарнілу.
В шати одягне, вінком увінчає
й пісню народу нам знов заспіває.
Мовою предків далеких, русинів.
Що ж оживить в нас підірвані сили?
Мова козацтва і пісня свободи…
Гей, прокидайся, великий народе!
21.02.2016