Мені здається, що інколи ти читаєш мої думки...
Ненароком, звісно, навіть не знаючи де я.
Це ж банально й досі стукати у старі замки?
Але ця жага й до знемоги п'янка ідея...
Кожного ранку ми дивимось у одне вікно.
Випиваємо одночасно нашу улюблену каву.
Незважаючи на здоровий глузд я іду на дно
кожного разу, коли пригадую погляд твій лукавий....
Мені здається, що часто ти торкаєшся моєї руки.
Ненароком, звісно, та хвиля щастя покриває шкіру.
І мабуть так банально, але це триває роки,
забирає секунди нудьги і дарує довіру....
Кожного дня ми готуємось до нових ідей ,
для нових побачень, миттєвостей, відкриттів.
Я знаю, що в світі існують лиш справді двоє людей,
незрівнянно споріднених в глибині почуттів.
І мені так здається, що ми лише вдвох диваки,
ненароком сповільнюєм дихання поруч і кроки...
Ти читаєш невпевнено всі невідомі мої думки,
ти рахуєш таємно майбутні споріднені роки ...
Дякую 
