Коли мені буде під сорок і напитись в дим вже буде геть не то.
Я сяду на кухні, відкрию штори і в твою честь напишу скупе есе.
Хоча буде сорок і стане все одно.
Я ж задля тебе, я в твою честь.
Пригадаю твоє лице, той сміх, голос.
Фрази в невпопад, я забуду вулиці , забуду назви.
Але задля тебе , але в твою честь .
Я відкрию штори,кухні тієї де заварюється кава, у вікно шпарить ліхтар.
Про дітей в сорок не будем, мені в вісімнадцять не уявляється таке.
Але я писатиму про тебе, коли заплачу рахунки і розгребу проблеми.
Я напишу про щастя, молоде і шалене.
Напишу про бажання тіла, а душі промовчу .
Ти знаєш як я хотіла , поруч тебе.
Нічого не вийшло, але є вихід один.
Я житиму, нехтуватиму і сміятимусь.
Сусіди змиряться з нічними криками.
Мені буде сорок.
Тобі сорок один.
Ми існуватимемо в різних містах чи навіть країнах( хто зна куди нас занесе)
Я напишу есе, чорт, таке скупе есе.
Воно буде сухим немов осіннє листя.
Воно буде ніяким .
Пам'ять зрадить мене стерши контури всього.
Хоча
Ні
Надіюсь в сорок мені буде не до тебе.
А може я навіть не доживу.
А поки мені навіть не двадцять.
Я живу і мрію, я живу і мрію .
Зараз теж є штори, зараз теж є кава.
Але ще не все втрачено , ще втрачати і втрачати .
