Там, над рікою голубою,
Де спраглий вечір воду п’є,
Золототканою габою
Чаклунка-осінь виграє.
Чи не вона багрянець ярий
В гаях кленочкам віддала?
В дівочі очі світло-карі
По вінця щастя налила?
Це ж голубим, як небо, птахом
Майнула в сосни край села.
Второваним чумацьким шляхом
Обози в місто повела.
Запахла терпко медуниця,
Зійшлися верби до води…
Що в тих обозах, чарівнице?
«І хліб, і яблука, й меди!»
І через гречку, через поле
В гаї березові пішла.
Ой осінь, осінь, разом з болем
Крізь серце ти моє пройшла.
І глибоко зітхнула нива,
В траві завуркотів потік
А я, заплакана й щаслива,
Прощалась з осінню на рік.