Твої повідомлення нижчають в списку...
Здається, тобою перехворіла,
І тільки в блокноті протяжні записки
Спинити і вже не писати - безсила.
Зміняються статуси, ніби погода
Цієї весни... Із неба у прірву
Стрибки щосекунди. Втрачаю нагоди
Зростити всі рани, посипані сіллю.
Зриваю дедлайни життєвого циклу,
Прогулюю лекції, хапаючи енки,
З предметів буттєвого кола. Не звикну
Вдягати на себе ці довгі сукенки.
Не звикну, не стямлю - кому це все треба,
Для чого ростила свій світ у утробі?
Щоб потім шукати якогось Асклепа,
Щоб виписку видав мені по хворобі?
Щоб потім для чогось напитись до білки,
І вийти назустріч духмяному ранку.
Чекати на станції зрушення стрілки,
І плакати, плакати - безперестанку?
Хоч знаю, що досить плекати надію
Ще раз опинитися поряд з тобою,
У серці твоїм... Відпусти! Ще жевріє
Все те, що робило колись мене - мною...
