http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625133
украинская версия
Зранку хтось ходить по берегах Дніпра,
Ранок дарує їм річкову гладінь.
Знов у навушниках брешуть, неначе сплять,
нам про тепло вигадують без сумлінь.
В ранці суворому п’ять буде там, де тінь.
Сонечко сяє, та сирість - не дати п’ять,
Складно не змерзнути серед буденних справ
Без надважливих слів, та палких багать.
Очі зажмуривши ловить хтось сонця слід,
З рота клубочками пара- шматки хмарин.
Зайчики сонця малюють свій камуфляж,
Линуть у річку, сяють немов бурштин.
Був би ти ближче хоч на п’ятсот хвилин,
Ми би пішли тоді на Дніпровський пляж,
Спостерігали б лебедів переліт…
мрії мої, знов краєвид – міраж.
Де у вчорашньому парку ще був каштан-
Кранами нині повниться площа та,
Сотку назвуть висоткою, як завжди,
Так виростають між нами нові міста.
Вище дахів - пташина небачена висота.
Знову між нами відлік сумних годин,
Гріє щасливих спогадів теплота.
Відстань не згасить палаючий жар вуглин!
Сотня десятків верст, недосяжних миль,
Килимом сподівань на землі лежить.
Часом торкнутись хочу вночі повік
Рідних до болю, відданих без межі…
Ти там мого себе обіцяно бережи,
Та повертайся із сотень своїх доріг,
З теплих, з морозних, байдуже – звідусіль,
Щоб на однім краю доживати вік…
