Чорноока нічка знову день прогнала,
Одягла все небо в шати зоряні.
Золоту сорочку місяцю придбала,
Розгубила в травах перли чарівні.
Ти мене покликав в нічку чорнооку,
Пригорнув до серця й тихо так сказав:
- Глянь, моя кохана, високо-високо,
Ці зорі для тебе... я намалював.