Ти змією влізла в душу,
заповзла у хату.
Обкрутила ніби грушу
диким виноградом.
Закрутила, завертіла
мовби хуртовина.
Але ледь не уложила
навік в домовину.
Піднялась, підлікувалась,
виправила спину.
Та найбільше ти боялась,
щоби не покинув.
Я люблю тебе безмежно –
частенько казала.
А насправді обережно –
пила і гуляла.
Пропадала на роботі,
годувала лосів.
Скільки ж в тихому болоті
чортів розвелося!
Зовні цнота і невинність,
але повна яду.
Ой, наївся вдосталь в бутність
того винограду.
Та брехня не може вічно
і безкарно витись.
Час прийшов і вже заочно
прийшлось розлучитись.
Час пройшов, мара розтала,
краща ти не стала.
Та свого не упускала,
жерла і смоктала.
Повна заздрощів і лесті,
бреше і голосить.
Як таких людей без честі
тільки земля носить?!
06.06.2016