Не треба говорити, помовчи.
Послухай тишу, в ній своя чарівність.
Не треба слів, та подумки кричи,
про сподівання юності і вічність.
Про щастя, горе, біль і почуття
зітхання, тугу, роздуми та щем у серці.
Про радість, смуток, пізні каяття
і про своє життя у вогняному герці.
Не треба говорити про любов,
вона сама без слів про відчуття розкаже.
У повній тиші збурить в жилах кров,
узором вишитим на полотнину ляже.
Моїй душі пустих не треба слів,
про все повіда красномовно тиша.
Вже вогник світлих почуттів зітлів
і вітер лиш полин-траву колише…
11.06.2016
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ідея. Це один з моїх принципів у творчості і в житті в цілому (http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614330). А приводом повернутись до цього питання був саме Ваш вірш... Тобто впевному розумінні Вас можна вважати співавтором цього твору...