Навіщо ананаси і кокоси,
коли в нас рясно уродили абрикоси.
Джерело нескінченне насолоди й вітамінів,
бо не за горами уже й багряна осінь.
З-за хмари сонечко зійшло над сінокосом,
мандрує небом й спрагло п‘є ранкові роси.
Під кронами ж дерев приємна прохолода
і ми смакуємо в садку янтарні абрикоси.
Гудуть над головою бджоли й оси,
шукають ці трудяги медоноси.
Квіток у липні залишилось значно менше,
тому у хід пішли солодкі абрикоси.
Дерева у саду позолотила осінь,
у сірім небі між хмарин з‘явилась просинь.
Сиджу під грушою і ніжусь в променях світила
й смакую соком-янтарем із абрикоси.
Прийшла зима, хурделиця, заноси,
дивлюся у вікно і на весну мантачу косу.
Піду поставлю чаю, щоб зігріти змерзлу душу
й дістану конфітюр із абрикоси.
У кабінеті на столі книжок високі стоси,
пишу вірші про зиму й про морози.
А щоб двигун старенький працював без перебоїв
жую урюк, що влітку насушив із абрикоси.
Весна прийшли, ідуть дощі і грози,
знов у саду розквітнуть вишні й рози.
Абрикотину келих підніму я за красу природи,
що вигнав з запашної абрикоси.
04.07.2016
