Рукою занурюсь у скляний коридор,
Звідти випаровується вся любов,
яку я міг виправдати,
та замість теплого повітря –
отримую зміїний укус,
де квіти подохли,
танцюють примари,
і, я вивчаю анатомію,
руйнуючи вимір омани
скло сиплеться,
вимальовуючи
посмішку смерті,
яка пахне скупістю графа
історію я руйную,
замінюючи фрази,
вдалим плювком в обличчя
незнаного імператора:
Перший Рим розтрощило,
Другий Рим зійшов на його місці –
радісний, могутній,
з численним військом,
з крутими вулицями,
повними нікчемних містиків,
з тавернами, де на обличчях
покупців
помітно мапу раю,
з якого жоден свідок щастя не втече,
достоту,
знаю,
де на поталу богу жодної собаки
не віддадуть зумисно,
я відкриваю браму цього міста,
ущерть заповнене воно дітьми,
які подорожують снами,
немов
сам Сомнус,
на мить мовчання ночі,
перетворивсь на кришталевий
камінь
що за пророчість
я витрачаю шкіру рук,
щоб вжитись
в роль безумця
я страчую мечі,
щоб обступити колоточіння
я вільно декламую,
там, де моє око сяє
й, на мить, –
моє невігластво
сягає
кордонів
королівства
Півночі
Пів ночі,
Я вогонь ховаю,
Щоб завчасу не запалити
Землю під могилу
Пів ночі,
Страчую
На роздуми,
І пахне гниллю –
Цариною темного зростання
І пахне квітами пропащими
дарунком,
у якому
ти зоставила тямущий поцілунок
земля моя,
вода моя,
жага моя,
мій ключ –
на здертій спині світла.
ID:
677714
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 13.07.2016 01:29:52
© дата внесення змiн: 13.07.2016 01:29:52
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
