46. СВІДКИ
12.08.2016* 14:00
Софія. Свідок з боку нареченої. Мала тоді 18-19 років.
Подруга Віталіни по Педагогічному училищу. Мала дві особливості: до неї регулярно приходив Ангел в усьому білому і спілкувався з нею - таким чином вона мала Контакт у такій формі; вона ретельно вивчала самостійно англійську мову, мала регулярні контакти в міжнародній мережі знайомств через Інтернет і мріяла про еміграцію із України.
Закінчила Училище, познайомилася із Джоном із США, який виявився німцем по національності, батьки якого після Другої світової війни емігрували до цієї країни. Дід у нього був кимсь в системі гестапо, то у Джона була фобія провини перед Людством. Великого росту, міцний, рудий і в ластовиннях обличчя – він дивним чином пасував Софії, бо вона теж була рудою. Закінчилося все це тим, що спочатку він приїхав до неї у Київ, потім вона поїхала до США, його батьки зустріли її дуже добре. Було весілля. Як подружжя вони приїздили до Києва, були у нас в гостях, він подарував мені красиву маленьку скульптурку чаклуна…
Але потім щось там не склалося. Вони розлучилися. Вона закінчила американські кулінарні курси і повернулася до Києва як дипломований кухар. Знаю, що у неї було вельми бурхливе життя, але вже більше 15 років про неї нічого не знаю.
Толя, Анатолій. Свідок з боку нареченого. Віком десь біля 40.
Познайомився я з ним в дусі 90-х років.
Коли Володя Максимів запропонував мені пожити в його гостинці, поки піддійте готовність моєї кооперативної квартири, то він попросив, щоб до того, як він перейде у свою велику квартиру, ми з ним пару діб пожили разом - треба було показати мені що є у квартирі, що і де знаходиться за межами квартири в окрузі тощо. Він спав на своєму ліжку в кімнаті, а я на розкладушці в кухні.
На другу ніч нас обох розбудив грюкіт у двері десь після двох годин ночі. Матюкаючись, Володя відкрив двері – перед дверима стояв в наспіх надітому одязі чоловік, обличчя якого було все в плямах, волосся скуйовджене, а очі були як у навіженого:
- Володю! Мені тільки що подзвонила охорона і сказала, що у моєму складі щось вибухнуло. Пішли подивимося!
Володя подивився на цю людину, на мене і сказав:
- Знайомтесь: Віктор, Анатолій. Почекай нас в коридорі.
Ми швидко одягнулися і пішли. Йти треба було не далеко, бо склад цього дрібного підприємця був у напівпідвали будинку часів післявоєнного Советікусу через квартал.
Коли відкрили двері до складу, то побачили Руку Долі: виявилося, що весь стелаж висотою до трьох метрів і довжиною до 5 метрів, на якому стояли скляні банки із різними консерваціями, повидлами, джемами, напоями та маринадами, впав пласко на підлогу. Жахлива картинка.
Перша реакція Володі була – реготання, Толя стогнав і рвав на голові волосся – збитки великі. А потім ми втрьох до ранку прибирали ці наслідки Покарання, адже Толя все приговорював:
- За що мені таке Покарання? Невже це та відьма постаралася? Ви ж подивиться: стелаж металевий, а кріплення немов хтось вирвав із стіни.
Через години, коли все було прибране і помите, ми сиділи у Толі на кухні пили горілку, а його дружина подавала нам якусь закуску. І Толя розказував нам, що його перша дружина, яка живе в цьому ж будинку, закрила від нього доньку, що вона чаклує, влаштовує йому скандали. Бо їй все мало грошей, які він дає, а коли дізналася, що він другий раз одружився, то зовсім оскаженіла. Ми заспокоювали його. Володя підбивав мене подивитися чи дійсно ця краля є відьмою, я відмовлявся, потім Володя майстерно все перевів на мою адресу, розписуючи карколомність мого життя.
Ми затоваришували з Толею.
Його друга дружина була молодша за нього років на 15, але вже мала доньку від першого шлюбу. Онука одного із видатних академіків України, аспірантка, високого зросту, струнка, витончена і дуже цікава у спілкуванні.
Через деякий час я поїхав у відрядження на Полтавщину. Шлях був знайомий, новенький імпортний автобус плавно котився по шосе. Я сидів на першому одиничному сидінні з правого боку і насолоджувався краєвидами. Ми проїхали трохи більше половину шляху коли раптом піді мною в автобусі щось вибухнуло і він різко зупинився. Я машинально подивився на годинник (тоді ще носив час від часу його, це потім всі годинники почали псуватися на моїй руці і я досі не маю годинника саме тому). Ошелешений водій автобусу попросив нас вийти і довго шукав що ж то сталося, а потім сказав, що луснула амортизаційна подушка з мого боку. Я не автомобіліст, то досі не розумію сказав шофер правду чи ні, існує така подушка чи ні, але тоді разом з усіма пасажирами декілька годин чекав поки приїде інший автобус і забере нас.
Коли через два дні я повернувся до Києва, то з’ясувалося, що саме в той час, коли у нас трапилася аварія, у Толі на руках миттєво померла його дружина від серцевого нападу. Толю я застав в страшенному стані: від пив горілку і не п’янів, і весь час ридав. Його горе і відчай були особливо вражаючими, бо по своїй натурі він був безшабашним та трохи босякуватим чоловіком, здатним на відчайдушні кроки.
Я пробував його заспокоїти, але він продовжував ридати. І раптом я відчув присутність його дружини. Сказав йому про це. Він тупо запитав:
- Що вона говорить?
І тут я, на своє здивування, дійсно почув її голос. Мені залишалося тільки повторювати її слова:
- Толя! Тобі не треба горювати. Ти знав, що у мене хворе серце. Тобі треба жити. У тебе буде ще молода дружина і вона народить тобі сина. Будь щасливий!
На Толя ринулася тверезість, він припинив ридати і сказав:
- Де вона? Чому так? Що буде з її донькою?
Але я не чув вже голос цієї жінки і не відчував її присутність. До речі: більше ніколи мені не доводилося мати контакт з померлими.
Через день, знову таки вночі, а я вже був сам у квартирі, мене розбудив Толя грюкотом у двері. Коли я відкрив, то він, переляканий, з виряченими очима, сказав:
- Вікторе! Допоможи. Як завжди я перед сном прийняв на грудь 200 грам, бо інакше досі не можу заснути. Заснув, прокинувся, бо туалет покликав. Коли проходив через кімнату, то раптом з’явилася фігура в повітрі і сказала матюками: «Припиняй пити, такий перетакий, інакше, так перед так, бля, так перед так відправишся в п…» Я зразу став тверезим! Перелякався! Що це? І головне: моєю ж мовою все це мені сказав! Хто це був? Це що, біла гарячка?
Прийшлось заспокоювати його, щось говорити заумне, адже не міг я йому сказати правду, хоча вже знав на той час, що всі люди, які мають зі мною спілкування, мають на собі автоматичний прояв Сили Вищого Розуму, який веде мене.
Толі вдалося взяти участь в бізнесовій операції по продажу квартир і з ним за його послуги розрахувалися трьох кімнатною квартирою в новобудові на Харківському масиві. Новий рік 1993/94 ми з Віталіною і з Баженом зустрічали у нього, в чотирьох.
У Толі була розрадою собака-бультер’єр. Біла дуже коротка шерсть, рожева морда формою нагадує пацюка, норов – вбивця всякої живності, бо ця порода була виведена спеціально для боїв. Толю вона, а це була сука, обожнювала, а до чужих відносилася, м’яко кажучи, недоброзичливо. Але коли ми прийшли втрьох до Толі, то вона зразу кинулася до Бажена і почала вилизувати його шкіру – він тяжко страждав алергією. Пам’ятаю, що Бажен потім просив дати йому фотокартку, яку я зробив тоді, бо його товариші не вірили, що таке можливе, щоб бультер’єр був такий доброзичливий.
За столом Толя був сумний, дивився на те, як ми втрьох спілкувалися один з одним, як ми з Віталіною сиділи поряд за столом, як окремі погляди і рухи виказували теплоту наших стосунків і у нього наверталися сльози. І Віталіна вирішила допомогти йому – через деякий час вона порекомендувала свою однокурсницю йому як квартирантку.
Вікторія мала відьмацьку вдачу і навіть зовнішній вигляд її примушував відчувати в ній якусь Силу. Для мене ця Сила була чужа. Можливо тому надалі наші стосунки не склалися – Толя і Вікторія одружилися, вона народила йому сина.
Час від часу ми передзвонювалися. А потім і це припинилося. Я чув, що вона почала практикуватися як екстрасенс. Але наші сім’ї існували в різних площинах. Тим більше було моє здивування, коли через багато років, десь у 2006 році, Толя подзвонив мені і почав по телефону звинувачувати мене в чорному чаклунстві, в якихось злих діях по відношенню до нього і його сім’ї. Я нічого не міг зрозуміти, бо про цих людей на той час я просто забув, адже у мене на руках були мої сини і моє життя було повністю присвячене їм. Поклав тоді трубку без відповіді і довго сидів здивований.
А у 2013 році, якщо не помиляюсь, я їх обох раптом побачив на екрані телевізора – вони віщали щось плутано і примітивне про Сенсорику, Паранормаліку і таке інше, при цьому Толя виступав в якості адепта незрозумілого вчення.
За станом на зараз нічого не знаю про цих людей і про їх долю. Та мене і не цікавить це – достатньо того, що там, у минулому, Толя Гришин мав значний вплив на наше життя і я досі йому вдячний за це.
От написав цю фразу і вже в котрий раз подумав/зафіксував/проявив, що масиви минулих подій немов живуть своїм самостійним життям. Таке відчуття, ніби в Інформаторії Землі все це зафіксоване без часових градацій і термінів існування. І я знаю, дійсно ЗНАЮ, що це так воно і є, що це стосується всіх людей, які жили, живуть і будуть жити на цьому світі, що можна торкнутися цих записів, навіть Читати їх, треба тільки мати для цього Талант і Дозвіл. Мені декілька разів таке вдавалося. А із свого минулого життя я можу проявляти майже все, хоча це часто приносить сором і біль. Коли таке відбувається десь на вулиці, серед людей, то на мене здивовано дивляться перехожі, бо я не стримався і застогнав. Таке буває.
ID:
683289
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.08.2016 21:00:27
© дата внесення змiн: 12.08.2016 21:00:27
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
